19:01 Проповідь Неділя Митаря і Фарисея | |
 «Блажен муж, якому Господь не оставить у провину гріха і в устах якого нема лукавства». (Псл. 31:2) «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння». (2 Кор. 6:2) Покаяння називають другим хрещенням. Якщо Хрещення рятує нас від влади первородного гріха, то покаяння обмиває нас від власних гріхів, зроблених уже після Хрещення. Однак для того, щоб покаятися й одержати відпущення гріхів, необхідно побачити і зрозуміти свій гріх. А це не так просто. Заважає покаянню гординя, самолюбство, самовиправдання. Ніхто не може сказати, що він не має гріхів. «Якщо кажемо, що не маємо гріха – обманюємо самих себе, і правди немає в нас» (1 Ін. 1:8). Милосердний Господь бажає «щоб усі прийшли до покаяння» (2 Пет. 3:9). Але щоб прийти до покаяння нам потрібна молитва – розмова з Богом. Молитва відриває від гріха і вчить його ненавидіти і боятися. Хто хоче бути приятелем Бога, той не може бути приятелем гріха. При молитві, злучені з Богом - наш розум, воля і серце. Розум думає про Бога. Воля бажає Бога, а серце готове любити Бога. В Євангелії сьогоднішньої неділі Христос Спаситель хоче дати нам приклад молитви і навчити нас молитися. «Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо: але б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18:10-13). Людям що молилися в храму мабуть здалося, що фарисей по своєму стану і по виконанню вимог закону був ближчий до Бога, і може говорити з Своїм Творцем як своїм приятелем, другом. На молитву фарисея Ісус каже: «Бо всякий, хто підноситься, принижений буде…» (Лк. 18:14). Отже ми бачимо що не всяка молитва однаково доходить до Бога, не всяка молитва є Богом вислухана. Кожна несе з собою в храм той чи інший життєвий тягар. Такий тягар безумовно приніс з собою в храм і фарисей. Це була його гордість, його думка про його величність і праведність перед другими людьми. Він молився, сам себе хвалячи, його молитва була штучною. Після такої молитви тягар фарисея став ще більшим, він падав ще глибше у яму своєї гріховності і гордості. Приніс тягар свій до храму Божого і митар. Тягар того морального приниження, тих постійних відступлень від Закону Божого, але щирим молитовним жалем перед Богом за ці відступлення він значно полегшив свій тягар, цим самим показав митар зразок смирення покаяльної молитви. Митар прийшов до Бога, добре знаючи, що тільки в Бога він зможе знайти вибачення, бо йому не було вибачення від людей, від самого себе. Він знав що вибачення може отримати лише від Бога. Митар іде до Бога до найвищого і найбільшого добра. І Бог його прощає. «Не покинь мене Господи, Боже мій не відступи від мене. Поспіши на поміч мені, Господи спасіння мого» (Псл. 37:22-23). Переборення в собі гордості та придбання покори це перша умова навернення до Бога. Гордість є перешкодою душі на її дорозі до неба. «Початок гріха – гордість…» (Сир. 10:15). Гордості треба берегтися як вогню, або як хвороби. Христос осуджує гордих людей. «Ви показуєте себе праведниками перед людьми, але Бог знає серця ваші, бо що високе в людей, те мерзенне перед Богом» (Лк. 16:15). Гріх гордости найбільший з усіх гріхів, робить людину подібною до злої сили, тому-то цей гріх стоїть перший у списку головних гріхів. Тримаймося подальше від цього гріха. Бо чим хвалитися, величатися? Не варто хвалитися красою свого тіла, бо будь-яка хвороба може зруйнувати її впродовж кількох днів. Не варто гордитися знанням, бо каже народна мудрість людина до смерти вчиться і нічого не знаючи помирає. Не варто хвалитися, гордитися, майном, маєтками, бо прийде час і мусимо покинути все своє багатство тут на землі. Не варто хвалитися славою, бо вона триває дуже коротко, сьогодні люди хвалять, а вже завтра ганять і ганьблять. Святий апостол Павло каже: «Хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:3-5). Кожна людина, що живе на землі є склонна до гріха. Гріх запалив пекельний вогонь. Все зло на світі: смерть, хвороби, голод, катаклізми природи, нужда – все це є наслідком одного гріха. Розважаючи наслідки гріхів св. Іван Золотоуст каже: «Гріхи є причиною всіх нещасть» (Бесіда про покаяння). Оповідає побожна легенда, що один пустельник запитав свого Ангела Хоронителя, що Богові у людей найбільше подобається. «Я тобі покажу – каже Ангел – ось глянь!» Пустельник побачив, як сповідався великий грішник. Його сповідь була така щира й повна жалю, що з його очей потоком лилися сльози. І тоді Ангел промовив: «Сльози покути і жалю це те, що Богові дуже подобається у людях». Для кого Господь Бог милосердний? Для людей доброї волі, що мають сильну постанову більше не грішити. «Боже милосердя завжди готове простити тим, що щиро каються» - каже св. Василій Великий. В сьогоднішній Євангелії ми чули, що не через гордість фарисея, а через смирення митаря посилає Господь свою благодать. «А всі покоряючись один одному, одягніть у смиренномудрість, бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1 Пет. 5:5). Покора – це ключ до скарбів і ласк Божих. А св. Іван Золотоуст так навчає про значення покори: «Хоча б ми відзначалися постом, молитвою, милостиню, невинністю або якою іншою чеснотою, то без покори все розпадеться і згине. Таке трапилося з фарисеєм. Вийшовши на самий верх чесноти він упав з нього і все стратив, тому що не мав покори матері всіх чеснот. Як гордість це джерело всякого нечестя, так покора це початок усякого благочестя» (Гоміл.15 на Мт. 5:1-3). Ми всі сьогодні прийшли до Храму Божого помолитися. Кожен із нас приніс тяжкий життєвий тягар на своїй душі, який хотів молитвою полегшити. Молитва це духовна зустріч з Богом Творцем нашим. Так як люди на різні лади ведуть свої розмови між собою, розгортаючи в них грізну тематику, так і на різні лади люди ведуть свою особисту розмову з Богом. «Одягніться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощів диявольських» (Єф. 6:11). Одні є більш впевнені в собі і багато мовні, інші є більш Богобоязливі і мовчазні. Одні звикли постійно хвалити себе і виноситися, інші скаржаться на свої опадки, провини. Однак кожну нашу молитву має оживляти розум, просвічений вірою і серце запалене любов’ю Бога понад усе. Йдучи на молитву і розмову з Богом, мусимо зберегти спокій зосередження свого духа. Далі каже Ісус: «Ти ж коли молишся, ввійди до кімнати твоєї і зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у тайні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6:6). Молитва це ж розмова серця до серця, часом радісного, часом сумного іноді щасливого, а іншим разом зболілого, прибитого, розгубленого, зневіреного серця. Мова серця це найсильніша мова. Такою мовою говорім і ми до нашого Творця і Бога. Таку мову Господь найкраще розуміє і найкраще і найскоріше вислухає. Сьогодні коли ми вступаємо в особливий період, період духовного відновлення покаяння. Ось ми нині знов чуємо у храмі зворушений спів: «Покаяння двері відкрий мені Життєдавче». Нехай же наша молитва буде смиренною, надіємось на милість Божу, і Господь подасть нам радість і мир душевний, як запоруку Свого благодатного виправдання. Тож завжди покладаймося на Бога і на Його ласку батьківську. Якщо ми справді діти Божі, то молімося і трудімося для Господа Бога. Візьмімо за приклад покірного митаря, який був свідомий своїх гріхів, і щиро просив у Бога прощення. Псалмопівець Давид говорить: «Господи, почуй молитву мою, зглянься на моління моє в істині Твоїй вислухай мене у правді Твоїй» (Псл. 142:1). Амінь. Настоятель храму св. Василия Великого с. Яблуниця, прот ієрей Володимир Стадник
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |