11:34 Проповідь - Неділя після Різдва і перед Богоявленням | |
«Бо Немовля народилося нам – Син даний нам: владарювання на раменах Його, і наречуть ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець вічности, Князь миру». (Іс. 9:6) У давні часи, коли ще не було преси, ні радіо, ні телефону, був звичай по закінченні війни. Посланці прикрашені зеленню з білим прапором в руках, їхали на білих конях і раз у раз вигукувати сильним голосом: «Мир! Мир! Мир!», а народ, спраглий миру, вітав їх радісними окликами, бо кожна людина тужить за миром. Однієї спокійної ночі Цар миру прийшов на землю і небесні ангели заспівали радісну, досі нечувану пісню: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2:14). Здавалося, що ввесь світ торжественно привітає Царя Миру, але сталося зовсім інакше: «До своїх прийшов, і свої Його не прийняли» (Ін. 1:1). Марія і Йосиф з болем серця шукали нічліг для Дитятка Ісуса і не знайшли, «…бо не було їм місця в гостиниці» (Лк. 2:7). Пастухи, які перші вклонилися народженому Спасителеві, пасли вівці, вони були іншими людьми, у їхній душі була доброта, щирість і за це дістали нагороду бачити славу Божу. «Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10:11). Окреме місце в нинішній Євангелії займає опис про вбивство вифлиємських дітей з наказу Ірода. Він боявся втратити владу. Він хотів цю владу передати не комусь чужому, але своїм синам. Великим гріхом є убивство, бо через те порушується шоста заповідь Божа «не вбивай». Звернімо нашу увагу на сучасне суспільство, в якому ми живемо, і скільки іродських вбивств відбувається в ньому. Щорічно гинуть мільйони нічим невинних ненароджених дітей. Остання статистика показує, що у великих містах світу убивство ненароджених дітей вже тисячами перевищує число тих, що нагороджується. «…що ніякий людиновбивця не має життя вічного…» (1Ін. 3:15). Святкуючи Різдвяні свята плекаймо в своїх родинах віру наших батьків, яких світогляд був глибою перейнятий євангельською істиною. У наших святкуваннях візьмімо приклад мудреців, які прийшли зі сходу поклонитися Христові, і не вертатися назад тією дорогою, що прийшли, але пішли іншою, новою. Відсвяткувавши Різдво Христове, йдімо й ми іншою, новою дорогою, дорогою віри. «А ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось». (Діян. 15:11), щоб обминути зустріч з Іродом і не мати нічого спільного з його ділами. Пройшли святі спомини, які Церква розбудила в нас з нагоди свята Народження Ісуса Христа. Ми у ті святі дні з молитовним настроєм, були живими свідками всіх тих подій. Все це відбулося й увійшло в наше серце, щоб ми ще довго жили тими святими споминами, для нашого спасіння. Церква веде нас далі дорогою до Христа, до Його явлення світові, як Месії-Спасителя. Так пробігали роки за роками і Христові виповнилося тридцять років від Дня народження. Коли приходить якийсь володар, то насамперед посилає перед себе вістуна. Володар посилає того, хто голосить про його прихід, приготовляє людей, дає звістку, щоб люди знали про його прихід. «Іти перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому» (Лк. 1:76). Бог посилає перед Месією вістуна-предтечу Івана Хрестителя, людина віри, людина справедливості. Ісус Христос каже: «На що дивитися ходили ви в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть. На що дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка. Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя» (Мф. 11:7-11). Коли жидівській народ у такій своїй невиразності ждав приходу Месії, в дійсності Месія вже прийшов і був, лише ждав законного часу, щоб виступити перед народом. Наступав світанок Нового Заповіту. Тоді з волі Божої, над річкою Йорданом появився пророк. Він голосно кликав людей: «Покайтеся наблизилось бо Царство Небесне» (Мф. 3:2). Люди юрбами приходили послухати нового пророка. Його проповідь сильно вражала слухачів, а тим що каялися, пророк Іван Предтеча казав: «Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене: я недостойний понести взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем» (Мф. 3:11). Так Предтеча Христовий приготовляв дорогу для Месії. Він так говорив словами пророка Ісаї: «Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому; усякий діл нехай наповниться, і усяка гора і пагорб нехай понизиться, кривизни випрямляться і нерівні путі зробляться гладенькими, і явиться слава Господня, і побачить усяка плоть спасіння Боже» (Іс. 40:3-5). Іван Хреститель був людиною великої відваги. Він усім говорить правду: воякам, урядовцям, левітам, провідникам народу: «Створіть же плоди, достойні покаяння, і не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама» (Лк. 3:8). Походження від славних предків нікого не спасе. Тільки особиста молитва, покаяння, побожне життя забезпечує вічну нагороду. «Всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубається і вкидається у вогонь» (Лк. 3:9). Святий пророк Предтеча мав відвагу стати перед Іродом, який взяв жінку свого брата Пилипа і жив з нею. Іван гостро скартав Ірода кажучи: «Не годиться тобі мати жінку брата твого». (Мк. 6:18). Він дуже добре знав, що за це Ірод та Іродіада помстяться йому і його чекає смерть, але й це його не лякало. Пригляньмося сьогодні до сучасної людини. Як вона одягається, та постійно догоджує своєму тілу, а Іван не зважав на своє тіло. Подивімося на наше меню і на те, що ми їмо, та порівняймо з меню Івана Хрестителя. Він їв сарану і дикий мед. Апостол Павло пише: «Бог їхній – черево, і слава їхня – в соромі, вони думають про земне» (Флп. 3:19). Бог є всюди, однак дорога яка веде нас до спасіння, без нашого старання немає ніякого результату. Насильно в наше серце Господь не вривається, Він каже: «Ось стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій; відчинить двері, увійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр.; Апок. 3:20). Отож коли ми хочемо, щоб Господь був з нами у дорозі нашого життя, то ми повинні за словами ап. Петра: «Відклавши всяку злобу, і всяке лукавство, і лицемірство, і заздрість, і всяке лихослів’я, як новонароджені немовлята, полюбіть чисте словесне молоко, щоб від нього вирости вам на спасіння» (1 Пет. 2:1-2). Амінь. Настоятель храму св. Василия Великого с. Яблуниця, прот ієрей Володимир Стадник | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |